Шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

 Шлюбний вік визначається з урахуванням статевої зрілості, завершення фізичного росту організму, стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку людини, які в комплексі мають забезпечити здатність її до виконання нової суспільної ролі - дружини, матері, чоловіка, батька.

  Шлюбний вік навіть у сусідніх державах з однаковим кліматичним середовищем часто визначається по-різному. На це впливають національні законодавчі традиції, демографічна ситуація, інші суспільні процеси, які відбуваються в державі.

            Закон не встановлює максимального шлюбного віку. Тому людина і у 80, і у 100 років має право на шлюб.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

  Загальна декларація прав людини у частині першій статті 16 проголосила право чоловіка і жінки, які досягли повноліття, одружуватися і засновувати сім'ю. 

Досягнення шлюбного віку є юридичним фактом, який породжує у особи право на шлюб. Однак це право може бути реалізоване лише при волевиявленні двох осіб - жінки та чоловіка. У статті 23 Сімейного кодексу змінено формулювання підстави для надання права на шлюб. Нею може бути не лише виняткова обставина, адже перше кохання у 16 років назвати винятковою обставиною важко. У всіх випадках, коли це відповідатиме (саме відповідатиме, а не  суперечитиме) інтересам особи, суд надасть їй право на шлюб.

  Надання права на шлюб віднесено до компетенції суду. У цій ситуації суд здійснює контрольну функцію: його обов'язком є з'ясування наявності підстав для задоволення заяви. Цією нормою засвідчується новий підхід до місії суду, яка у сфері цивільного судочинства не зводиться лише до вирішення спору.

Місія суду у цій ситуації, як і у разі розгляду заяви про усиновлення полягає у перевірці того, чи може особа мати відповідне право (на шлюб, на усиновлення), і у наданні їй цього права.

   Тому на питання про те, чи слід рішення суду про надання заявникові права на шлюб прив'язувати до конкретної особи, пропонується ствердна відповідь. Але це означає, що, одержавши право на шлюб з певною особою, заявник не може зареєструвати шлюбу з іншою.

Якщо не досягли шлюбного віку і він, і вона, кожному з них належить подати до суду окремі заяви. Ці дві справи суд може об'єднати в одне провадження.

         Особа, якій надано право на шлюб, може відмовитися від реєстрації шлюбу. Ця обставина, а також сплив певного часу не є підставою для припинення цього права. Право на шлюб - це особисте нематеріальне право особи.